Василь Дейнека, мешканець Лохвиці на Полтавщині, у лютому 2022 року добровільно став до лав захисників. На той момент йому виповнилось 51, позаду — 25 років служби в ДСНС. Однак війна не залишила йому вибору. Коли ворог наблизився на 30 кілометрів до рідного краю, Василь без вагань повернувся до форми — цього разу військової.
Спочатку служив у роті охорони Миргородського районного ТЦК та СП. Потім — водієм у кулеметному взводі зведеної полтавської стрілецької роти. З червня 2022 року виконував бойові завдання на аеродромі на Чернігівщині: відслідковував дрони, перешкоджав ворожим десантам, виявляв ДРГ.
Як зупинили ворога на підступах до Авдіївки
Справжнє випробування випало взимку 2024 року, коли Василь разом із побратимами прибув на підсилення 110-ї окремої механізованої бригади. Їхнім завданням було утримати дамбу біля дачного селища поблизу Авдіївки — стратегічний шлях для підвозу боєприпасів і евакуації поранених.
Протягом чотирьох діб воїни без сну тримали оборону. У ніч на 28 січня, після завершення чергування, Василь залишився на спостережному пункті ще на кілька годин — хотів, аби змінник дістався безпечно. І саме тоді стався обстріл.
Під обстрілом, з пораненням, але не здався
Під час вибуху Василь зазнав важкого поранення. Попри кровотечу та шок, він зумів повідомити побратимів, що живий. Побратими, ризикуючи власним життям, надали першу допомогу, використали всю наявну воду для перев’язок і зробили шину з підручних засобів. Евакуація тривала майже добу — під постійною загрозою дронів-камікадзе.
Цитата Василя:
«А потім прилетіла “моя” міна. Було багато осколків і багато крові. Якби не бронежилет і каска, не вижив би…»
У тілі Василя лікарі виявили понад 50 уламків, а кисть руки довелося ампутувати. Після кількох операцій і тривалого лікування він повернувся до служби в рідний ТЦК і нині проходить підготовку до протезування.
Нагорода за мужність і приклад для інших
На початку липня Василю Дейнеці вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня — за стійкість, вірність присязі й героїзм, проявлений на Донеччині. Нагородження відбулося у стінах Другого відділу Миргородського районного ТЦК та СП.
Попри отримані травми, Василь не вважає себе героєм. Каже, просто виконував обов’язок. Його мотивувала не слава — лише бажання зберегти країну, рідних і життя майбутніх поколінь. Особливо боляче йому чути зневагу до ТЦК: «У ТЦК служать ті самі побратими. Ми були першими, хто стримав ворога — ціною здоров’я і крові».
Чому важливо говорити про таких, як Василь
Подібні історії — це не просто новини. Це свідчення того, на кого тримається оборона України. Це приклади внутрішньої сили, які надихають і змушують пам’ятати: свобода — це не слово, це реальна боротьба, що триває щодня.
Ключові факти про Василя Дейнеку:
- 25 років служив у ДСНС до виходу на пенсію;
- Пішов добровольцем у 51 рік;
- Воював на Чернігівщині та Донеччині;
- Зазнав тяжкого поранення під Авдіївкою;
- Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Підсумок
Історія Василя Дейнеки — це не просто факт нагородження чи черговий рядок у стрічці новин. Це доказ того, що справжня відвага народжується не в комфорті, а у відповідальний момент, коли потрібно обрати: стояти осторонь чи діяти. Його вибір — це самопожертва, рішучість і любов до України, які заслуговують на повагу та визнання. Такі люди тримають лінію фронту і водночас — моральний фронт у тилу. Поки є такі захисники, країна має шанс вистояти, відновитися і перемогти.
About the Author
